Аеропорт Браяна Іно і музика, яку не обов’язково слухати
Коротко: У нотатках до Music for Airports Браян Іно написав, що ембієнт має бути таким, щоб його було так само легко ігнорувати, як і цікаво слухати (в оригіналі — «as ignorable as it is interesting»). Він мав на увазі обидві половини. Має бути нормально забути, що музика грає, і має бути варто зупинитися й послухати. Більшості фонових звуків вдається лише одне з двох.
Саме речення
Ось увесь рядок, як його цитує Вікіпедія з нотаток до альбому, у моєму перекладі: «Ембієнт має вміщати багато рівнів слухацької уваги і не нав’язувати жодного; його має бути так само легко ігнорувати, як і цікаво слухати».
Другу половину я бачив у цитатах багато разів. А те, як я думаю про власний застосунок, змінила перша: «не нав’язувати жодного». Не музика вирішує, наскільки уважно ви слухаєте. Вирішуєте ви.
Що його дратувало
За Вікіпедією, Іно кілька годин чекав на рейс в аеропорту Кельн/Бонн, його дратувала тамтешня безлика атмосфера, і він придумав музику, створену для аеропортів. Альбом задумано як альтернативу конвеєрній фоновій музиці на зразок Muzak. Вихід альбому Вікіпедія датує лютим 1979 року.
У тій самій статті сказано, що музика мала навіювати спокій і давати простір для думок. Мені подобається це як посадова інструкція для звуку.
Чому «легко ігнорувати» — не образа
Фоновий звук зазвичай підводить в один із двох способів.
- Цікавий, і його неможливо ігнорувати. У пісні, яку ви любите, є слова, біт і мелодія. Вона весь час просить вашої уваги. Я писав про це в статті про те, чому музика не допомагає зосередитися.
- Легко ігнорувати, і він порожній. Музика в ліфті або коротка петля. Коли прислухаєшся, слухати там нічого, а згодом починаєш помічати петлю. Про це — стаття про те, чому lo-fi перестає працювати.
Речення Іно вимагає звуку, який не підводить у жоден із цих способів. Це важче, ніж здається. Звичні засоби зробити музику цікавою — це гачок, наростання і несподіванка, і саме вони хапають увагу.
Як це зроблено в альбомі
Вікіпедія описує платівку як чотири композиції, створені накладанням плівкових петель різної довжини. Окремі ноти, заспівані трьома голосами і зіграні на фортепіано, записали, а потім перетворили на петлі.
Як я розумію, секрет у різній довжині. Кожна петля повертається у власному темпі, тож ноти весь час зустрічаються в нових поєднаннях. Нічого нового не додається, і все одно це не складається в малюнок, який можна вивчити.
Тож цікавість тут береться з того, що кілька м’яких речей повільно збігаються по-різному. У звичному розумінні нічого не відбувається. Така цікавість вас не хапає.
Як цим реченням користуюся я
Коли я починав, цього рядка я не знав. Я знав тільки, що не можу працювати в тиші і що музика та подкасти відтягують мою увагу. Коли я його знайшов, він дав мені два запитання до власного застосунку.
- Чи можу я забути, що він увімкнений?
- Якщо я зупинюся і послухаю, чи є там що слухати?
На перше я відповісти можу. Я годинами працював, поки він грав. Про друге я не можу судити неупереджено, бо я його зробив і знаю, звідки береться кожен звук. Ви можете.
Мій застосунок — не магнітофон. Фігури плавають екраном, і звук виникає там, де вони перекриваються. Але спирається він на ту саму ідею: невеликий набір м’яких звуків, кожен рухається у власному темпі, і вони зустрічаються в поєднаннях, яких ніхто не записував.
До Іно
Ідея музики як частини кімнати старша. Композитор Ерік Саті назвав її «меблевою музикою», і Вікіпедія датує цей термін 1917 роком. Довша історія, від Саті до застосунків у телефоні, — у короткій історії генеративного ембієнту.
Джерела
Спробуйте: Відкрийте Ambient Sound Online, запустіть Ocean, він безкоштовний, і поверніться до роботи. А за пів години поставте собі два запитання Іно.
Відкрити Ocean, безкоштовноІнтерфейс застосунку — англійською.