Коротка історія генеративного ембієнту

Коротко: Ідеї музики, яка лишається на фоні і створює себе сама, близько ста років. Вона тягнеться від Еріка Саті 1917 року через магнітофони Браяна Іно в 1970-х і його програми в 1990-х до застосунку для телефона 2008 року і вкладки браузера сьогодні. На кожному кроці тогочасну техніку брали для однієї мети: звук, який варто почути і який не просить, щоб його слухали.

1917: музика як меблі

Французький композитор Ерік Саті придумав термін «меблева музика» 1917 року, пише Вікіпедія. Він мав на увазі музику, яка є частиною кімнати так само, як стілець.

1920 року її грали в антракті вистави в Парижі. За Вікіпедією, публіку заохочували не сидіти і слухати, а піти подивитися виставку малюнків. Музика, яку просять не слухати, тоді була дивною ідеєю, і вона не прижилася.

1975: платівка, яка грала надто тихо

Браян Іно розповідає цю історію в нотатках до альбому Discreet Music. Він лежав у ліжку після автомобільної аварії. Подруга, Джуді Найлон, принесла йому платівку з арфовою музикою вісімнадцятого століття. Коли вона пішла, він увімкнув платівку, помилково, «майже нечутно», а надворі йшов дощ. Він написав, що це відкрило йому новий спосіб чути музику: як частину атмосфери довкола.

Заголовний твір альбому триває близько пів години. Вікіпедія описує, як його зроблено: дві короткі мелодії різної довжини, зіграні на синтезаторі, пропущено через відлуння і пару магнітофонів так, що вони накладалися одна на одну. Іно запустив це і здебільшого не втручався. Він назвав це справді автоматичною музикою.

Кінець 1970-х: аеропорт

Через кілька років з’явився Music for Airports, зібраний накладанням плівкових петель різної довжини. У нотатках до нього є рядок, який визначив увесь стиль: ембієнт має бути таким, щоб його було так само легко ігнорувати, як і цікаво слухати (в оригіналі — «as ignorable as it is interesting»). Вікіпедія називає його першим альбомом Іно, випущеним під назвою ембієнту.

Три петлі і те, коли вони сходяться

Про це одне речення і про те, як я перевіряю ним власний застосунок, я написав у статті про аеропорт Браяна Іно.

1990-ті: правила в програмі

Магнітофони вміють не так багато. Наступним кроком стали програми. Британська компанія SSEYO зробила програму Koan, яка створювала музику за правилами просто на ходу. За Вікіпедією, вона вийшла 1994 року, Іно почав працювати з нею 1995-го, а 1996-го видав Generative Music 1 with SSEYO Koan Software.

Звідси ж і назва. «Генеративною» Іно називав музику, яка щоразу інша, весь час змінюється і яку створює система.

2008: у кишені

У жовтні 2008 року Іно разом із музикантом і розробником програм Пітером Чілверсом випустив Bloom, застосунок для телефона. Ви торкаєтеся екрана, і кожен дотик стає тоном, який показано колом. Застосунок підтримує ці тони і накладає на них нові.

І задовго до всього цього

Речі, які грають самі, люди робили задовго до електрики. Про вітряні дзвіночки, арфи, на яких грає вітер, і гру в кості для складання танців ідеться в статті «Вітряні дзвіночки, еолові арфи і машини, що грають самі».

Де тут мій застосунок

Від часів Koan змінилася переважно доступність. Тій програмі був потрібен певний комп’ютер і налаштування. Сьогодні щось подібне працює у вкладці браузера, на телефоні, і нічого не треба встановлювати.

Мій застосунок — невеликий приклад. У ньому немає плівкових петель і немає записаної системи правил. Фігури плавають екраном, кожен вид видає один вид звуку, а звук виникає там, де вони перекриваються. Я не ставлю його поруч із роботами Іно. Я користуюся ідеєю, яку він та інші зробили придатною до вжитку.

Джерела

Спробуйте: Відкрийте Ambient Sound Online і послухайте, куди ця ідея дійшла. Ocean безкоштовний, і нічого в ньому не записано.

Відкрити Ocean, безкоштовно

Інтерфейс застосунку — англійською.