Звук виникає лише від дотику

Єдине правило

Кожна фігура рухається сама. Про інші вона не знає. Коли дві фігури перекриваються, вони звучать. Коли розходяться, замовкають.

Звуки бувають двох видів. Довгі наростають, поки фігура щось перекриває, і згасають, коли вона відходить: це кола, квадрати і смуги. Короткі спрацьовують один раз, у мить дотику: це трикутники і ромби. Яка фігура який звук дає, описано в статті «Фігури як інструменти».

Це і є вся ідея. Я хотів найпростіше правило, яке все одно мене дивуватиме.

Чому я хотів саме так

Під більшістю згенерованої музики лежить план, хай навіть випадковий. Щось рахує, і ноти лягають на цей рахунок. Тут гамірні й тихі моменти йдуть від картинки. Коли фігури збиваються в одному кутку, звуку багато. Коли розходяться, він рідшає майже до нуля.

Найбільше мені подобається те, що це видно заздалегідь. Дві фігури пливуть назустріч, і ви знаєте, що зараз почнеться звук. У зображення і звуку одна причина.

Одне уточнення

Кортить сказати, що годинника немає взагалі. Це не зовсім так. Коли звучить гул, він дає повільний пульс, і короткі звуки тяжіють до цього пульсу, щоб лягати разом, а не розсипатися. Дотик вирішує, чи буде звук. Пульс на частку секунди підправляє, коли саме. Я писав про це в статті «Гул — це годинник».

Від чого я відмовився

Від контролю. Я не можу зробити так, щоб певний звук пролунав у певну мить. Я можу лише міняти шанси: скільки є фігур, які вони завбільшки, як швидко рухаються. Повзунок Objects у застосунку відповідає за перше. Більше фігур — більше зустрічей.

Була й одна практична проблема. Коли дві фігури зависали на самій межі дотику, звук заїкався. Розв’язок має назву, і він у статті «Гістерезис: як зробити, щоб звук не мерехтів» EN.