Гул — це годинник: як тримати темп без метронома

Проблема

У цьому застосунку звуки починаються, коли фігури торкаються, як описано в статті «Звук виникає лише від дотику». Дотики стаються коли стаються. Якщо нічого не робити, їхня серія виходить безладом: кілька дрібних звуків, кожен трохи не в лад з іншими, і між ними нічого спільного.

Звичний вихід — метроном, до якого все прив’язується. Я його не хотів. Сталий темп — це біт, а біт — це те, за чим стежиш.

Що я зробив натомість

Смуги — це гул: довгі низькі звуки. Поки смуга перекриває іншу фігуру, вона звучить і раз на кілька секунд дає м’який удар. Цей пульс і стає годинником. Коли викликано короткий звук, він мить чекає на найближчу частку пульсу і починається там, причому йому лишено трохи свободи, щоб він не звучав механічно. Довго він не чекає ніколи. Якщо чекання було б помітним, він грає одразу.

Тож ритм іде від чогось, що можна почути і побачити. Заберіть гул, і годинник зникне разом із ним.

Він слухає кімнату

Пульс теж не рівний. Коли довкола смуги тісно від фігур, пульс стає трохи швидшим, а гул трохи повнішим. Коли фігури розходяться, він знову сповільнюється. Що жвавіша картинка, то більше звук подається вперед.

Три світи, три види пульсу

• Ocean: м’який низький удар, як повільне серцебиття або сигнал сонара.
• Forest: замість удару тихий звук чаші. У цьому світі ніщо не має різкого початку.
• Space: пульсу немає взагалі. Короткі звуки грають у ту ж мить, коли фігури торкаються. Це єдиний світ, де темпу не тримає ніщо.

Ocean безкоштовний. Forest і Space відкриваються разовим платежем.

Що я сказав би тому, хто робить щось схоже

Годинник не мусить бути окремою річчю. Якщо один із ваших звуків уже має ритм, нехай інші йдуть за ним.