Як звучить синусоїда (і чому сама по собі вона неприємна)

Ви її вже чули

Писк під час перевірки слуху. Тон перед екстреним оголошенням. Камертон, майже. Їх беруть як еталон саме тому, що вони такі прості. Є одна висота, і з нею можна звірятися.

Ця простота і є проблемою, якщо звук хочеться слухати із задоволенням. Віолончель, голос чи дощ по вікну ніколи не бувають однією висотою. Кожен із них — основна нота зі стосом тихіших і вищих нот зверху, і саме цей стос дає змогу відрізнити флейту від гітари, які грають ту саму ноту. Музиканти називають цей стос обертонами, а результат тембром. У синусоїди стосу немає.

Як я навчився цього на власних помилках

Рання версія мого світу Space складалася з голих синусоїд, протяжних і досить високих. Я думав, що чисті тони звучатимуть чисто й повітряно. Вони звучали як свист, який не припиняється. Я не міг сказати чому, доки не зрозумів, що в них немає нічого, крім висоти.

Що дає звукові тіло

До нього додають. Ось що зрештою додав я, і жодної з цих речей не чути як окремий звук:

• Тиха копія октавою нижче. Вона дає вагу. Докладніше — у статті «Суб-октава: звідки береться глибина».
• Слабкий вищий тон зверху. Трохи повітря.
• Друга нота, ледь-ледь розстроєна відносно першої. Вони повільно пливуть одна проти одної, як двоє співаків, які майже збігаються.
• М’який початок. Без клацання, без жорсткого краю. Докладніше — у статті про час атаки EN.

Разом вони сприймаються як один звук, у якому є трохи життя.

Що мене здивувало

Кожен звук із висотою в моєму проєкті досі зроблено із синусоїд. Інших форм хвилі я не використовую. Різниця між тим свистом і тим, що є тепер, лише в тому, скільки там синусоїд і як їх нашаровано. Такий спосіб будувати звук має назву, і я написав про нього в статті «Адитивний синтез: як зібрати дзвін із простих тонів».

Як складник синусоїда цілком годиться. Вона просто не може бути всім звуком.