Стрій, який повільно пливе: чому він рухається, а ви цього не помічаєте

Яку проблему це розв’язує

У кожного світу невеликий набір нот. Це навмисно: малий набір тримає все в гармонії, хай які фігури зустрінуться. Ціна в тому, що за годину ви чули кожну ноту багато разів. Мелодії не повторюються, але матеріал той самий.

Я хотів, щоб рухався сам матеріал і щоб ніхто цього руху не помічав.

Як це працює

Уявіть, що весь стрій намальовано на аркуші скла. Скло повільно сповзає вгору, потім повільно вниз, і так без кінця. Ноти зберігають відстані між собою, тож кожен акорд і далі пасує. Просто все разом трохи вище або нижче, ніж було.

Важлива деталь: нота, яка вже почалася, лишається на тій висоті, з якої почалася. Якби довгі звуки йшли за склом, ви чули б, як вони з’їжджають, а висота, що з’їжджає, звучить як магнітофон, у якого сідають батарейки. Тож цей рух зачіпає ноти лише в мить, коли вони починаються.

Чи можна це почути?

Як рух — ні. Я не чую, хоч і знаю, що він є. Якби ви могли поставити теперішню ноту поруч із тією самою нотою, якою вона була кілька хвилин тому, ви почули б різницю. Коли слухаєш як завжди, порівнювати нема з чим, тож відчувається лише те, що звук не приїдається.

Останнього я довести не можу. Так мені здається після багатьох годин із ним.

Чому не додати просто більше нот

Кожне рішення в цьому проєкті я намагався робити малим. Більше нот — це більше способів двом звукам не зійтися. Рухаючи ті кілька нот, що є, я зберігаю гармонію і все одно змінюю те, що ви чуєте.